Можна любити одну людину все життя: друга половина

Мрії багатьох жителів планети, бажаючих знайти особисте щастя, пов’язані з пошуком істинного взаємного почуття, і нерідко в його процесі такі люди задаються питанням, чи можна любити одну людину все життя – чи це міф?

Вічної любові, яку можливо пронести крізь довгі роки життя і до самого її закінчення, присвячена маса літературних творів, перш за все – казкових. І саме як до казок починає до таких ідей ставитися чимало жителів планети, все більше переконуючись завдяки різним випадкам з свого і чужого життя у тому, що на питання, чи можна любити одну людину все життя, однозначно існує негативна відповідь.

Дійсно, розмірковуючи над тим, чи може людина любити все життя, важко прийти до позитивної відповіді, адже, здавалося б, жахлива статистика розлучень, безліч постійно трапляються зрад та інші подібні обставини повинні переконувати в протилежному. Однак не варто сприймати те, що відбувається навколо лише в негативному світлі і помічати лише негативні сторони життя – і тоді, після деяких спостережень, вдасться відшукати і чимало щасливих пар, які з віком ніби навіть міцніше починають один одного любити, ніж у молодості.

Насправді питання “вічної любові не настільки однозначний, оскільки тут необхідно врахувати безліч чинників, і в першу чергу – те, що саме вважати даними почуттям. Досить расхож стереотип, ніби любов живе лише максимум два-три роки, а далі залишається тільки звичка співіснувати поруч з кимось, але любов згадується в даному тезі, якщо розібратися? Встановлюючи такий короткий термін для любовних почуттів, люди насправді мають на увазі пристрасть, яка схожа одержимості один одним і густо замішана на фізичної складової, в тому числі зовнішньої привабливості і прагненні частіше зливатися з коханою людиною в інтимному екстазі.

Однак, за заявами психологів, подібний стан має мало спільного саме з любов’ю, максимум – є тільки однією з її стадій, притому ранньої і чи не найбільш короткостроковій. До того ж, необхідно відразу спробувати сформулювати для себе, чим саме є любов, адже у неї – коли мова про справжню іпостасі – безліч складових, і пристрасть лише одна з них.

До того ж, важливо розуміти: набуття справжньої любові – не якась даність і дар згори, а довгостроковий процес, що припускає праця обох закоханих над розвитком своїх відносин, підсумком якого і стають міцні почуття. Причому якась ейфорія і любовний угар будуть супроводжувати сподобалися один одному людей лише на ранніх етапах їхнього роману, коли між ними буде, за великим рахунком, ще не любов, а її зачатки у вигляді закоханості і/або дружби. Вони будуть розуміти, що фізично приваблюють один одного, і в той же час знаходження поруч, спільне проведення часу приносить їм чималий психологічний комфорт, набагато більший, ніж, наприклад, з іншими людьми.

Потім, коли двоє вже сходяться, починають спільне життя, їх наздоганяють випробування у вигляді притирання характерів, по ходу якої стають помітними, крім відзначених ще раніше достоїнств, і недоліки партнера. Якщо кожному з закоханих вони здаються не критичними, і вони готові з цим миритися, їхні почуття можуть перейти на іншу стадію, коли все більшого значення набуває не пристрасть і фізична складова, а ніжність, вірність та інші вічні поняття.

Для знаходження справжньої любові, що триває дійсно все життя, адже вона можлива, людям буде потрібно усвідомлення того, що не існує якихось ідеальних “других половин”, з якими не буде проблем. Навіть полюбив тих, з ким найбільш комфортно психологічно, все одно доведеться грунтовно попрацювати в примиренні з недоліками, визначеної підстроюванням один під одного – але все це, безсумнівно, окупиться наданням справжнього щастя.

Таким чином, довгострокові і навіть “вічні” любовні стосунки – зовсім не міф, але їх досягнення пов’язане з певними зусиллями з боку кожного з їх учасників, вміння шукати компроміси, йти на якісь поступки і піклуватися про предмет своєї любові.